Download Фармакологія короткий опис тем and more Cheat Sheet Medicine in PDF only on Docsity!
Снодійні засоби – ЛЗ, що викликають у людини стан, близький до фізіологічного сну, пригнічуючи ЦНС, полегшують засипання та подовжують час сну. Усі снодійні засопи повинні використовуватися обережно в пацієнтів з деперсіями та суїцидальними думками. Фізіологічний сон людини має циклічну організацію. Тривалість одного циклу – 1,5 години, а протягом ночі спостерігається 4-6 циклів. Кожний цикл має фазу повільного та швидкого сну. Фази різняться характером хвильових коливань електричної активності клітин мозку на електроенцефалограмі (ЕЕГ). Цикли повторюються, при цьому зменшується частка повільного сну і поступово наростає частка швидкого сну. Фаза повільного сну (повільнохвильовий, ортодоксальний, синхронізований, передньомозковий, non-REM-sleep) складає 75-80% загальної тривалості сну та має 4 послідовних стадії, протягом яких сон поглиблюється та сповільнюється ритм на ЕЕГ. Припускають, що повільний сон пов'язаний з відновленням енерговитрат. У цю фазу відзначають переважання n. vagus (зменшення частоти серцебиття, дихання тощо), відзначаються м’язові посмикування. І стадія (дрімота) – характеризується зникненням альфа-ритму, який є ознакою спокійного, розслабленого неспання, з'являються низькоамплітудні повільні тета - і дельта-хвилі. Поведінка: дрімота з напівсонними мріями і сноподобнимі галюцинаціями. В цій стадії можуть інтуїтивно з'являтися ідеї, що сприяють успішному вирішенню тієї чи іншої проблеми. ІІ стадія (поверхневий сон) - на цій стадії з'являються так звані «сонні веретена» - сигма-ритм, який являє собою прискорений альфа-ритм. З появою «сонних веретен» відбувається відключення свідомості; в паузи між веретенами (а вони виникають приблизно 2-5 разів на хвилину) людини легко розбудити. Підвищуються пороги сприйняття. Самий чутливий аналізатор - слуховий (мати прокидається на крик дитини, кожна людина прокидається на називання свого імені). ІІІ стадія (сон середньої глибини) - характеризується всіма рисами другої стадії, в тому числі наявністю «сонних веретен», до яких додаються високоамплітудні повільні дельта-коливання. ІV стадія ( глибокий сон) - найбільш глибокий сон, переважають дельта-коливання. ***Третю та четверту стадії часто об'єднують під назвою дельта-сну. В цей час людину розбудити дуже складно, виникають 80 % сновидінь, і саме на цій стадії можливі напади лунатизму і нічні кошмари, однак людина майже нічого з цього не пам'ятає. Фаза швидкого сну (швидкохвильовий, парадоксальний, десинхронізований, задньомозковий, REM-сон із швидким рухом очей) – складає 20-25% загальної тривалості сну. Характеризується швидкими коливання електричної активності, що близькі за значенням до бета-хвиль. Це нагадує стан неспання (і це парадоксально!). Разом з тим у цю стадію людина знаходиться у повній нерухомості, внаслідок різкого падіння м'язового тонусу. Однак очні яблука дуже часто і періодично здійснюють швидкі рухи під закритими повіками. Існує чіткий зв'язок між швидким сном і сновидіннями. Якщо в цей час розбудити сплячого, то в 90 % випадків можна почути розповідь про яскраві сни. Фаза швидкого сну від циклу до циклу подовжується, а глибина сну знижується. Швидкий сон перервати важче, ніж повільний, хоча саме швидкий сон ближче до порога неспання. Переривання швидкого сну викликає більш важкі порушення психіки порівняно з порушеннями повільного сну. Частина перерваного швидкого сну повинна заповнюватися в наступних циклах. Припускають, що швидкий сон забезпечує функції психологічного захисту, переробку інформації, її обмін між свідомістю і підсвідомістю. Співвідношення фаз сну та їх ритмічність зміни регулюють: 1) Серотонін – основний фактор, що індукує сон; 2) Мелатонін – фактор, що забезпечує синхронізацію фаз сну; 3) ГАМК; 5) Енкефаліни; 6)Ендорфіни; 7) Пептид дельта-сну; 8) Ацетилхолін; 9) Дофамін; 10)Адреналін; 11) Гістамін.
Порушення сну можуть бути пов’язані з : 1) Порушенням засипання; 2) Порушенням глибини сну;
- Порушенням тривалості сну; 4) Порушенням структури сну. Снодійні засоби пригнічують дію симпатичної передачі в ЦНС. Одні з них вибірково пригнічують окремі структури та функції мозку (ненаркотичного типу дії), а інші мають загально пригнічують дію в ЦНС (наркотичного типу дії). Інсомнія – порушення нічного сну, що характеризується кількісними та якісними змінами структури і формули сну. Дефіцит ФПС – почуття хронічної втоми, пригніченості, тривоги, соматичного дискомфорту, зниження розумової працездатності, рухова неврівноваженість. Дефіцит ФШС – збудження, психоз. Типи інсомнії за етіопатогенезом : Юнацька (емоційна) – порушення процесу засипання (наслідок дії зовнішніх факторів: стрес, перевтома, ярке світло, шум). Частіше страждають: юнаки. Стареча – короткочасний сон (2-5 год), після чого хворий не може заснути (наслідок склерозу судин головного мозку), неглибокий сон та відчуття розбитості після пробудження. Частіше страждають: літні люди. Патологічна (змішана) – порушені фази і стадії сну (наслідок больового приступу, неврозу), процес засинання тривалий, часті пробудження, сон поверхневий, відчуття розбитості після пробудження. Також виокремлюють такі види безсоння: Гостре – найпоширеніше, короткочасне – від декількох днів до декількох тижнів. Зазвичай виникають при стресових подіях, перельотах, при больових дискомфортах, хворобах, від шуму, світла та ін. Хронічне – якщо безсоння триває хоча б 3 дні на тиждень протягом місяця. Первинне – не буде мати очевидної причини. Вторинне – як наслідок іншого захворювання. Причинами можуть бути хронічні захворювання (діабет, гіпертиреоз), депресія, антидепресанти, кофеїн, алкоголь, нікотин, позмінна робота. Концепція терапії інсомнії направлена на:
- Усунення травмуючих факторів немедикаментозним шляхом для ліквідації його дії ( усунення зовнішніх факторів впливу, які провокують стрес, перевтому, шум та ін.). Якщо потрібно усунути клінічні прояви конкретного стресзалежного захворювання призначають оптимальні відповідні снодійні. Для усунення юнацької інсомнії препарати мають коротку дію.
- Усунення перш за все основного захворювання, що є основою для порушень сну. Старечу та патологічну інсомнію лікують препаратами довготривалої дії. Критерії ідеального снодійного засобу:
А) Похідні бензодіазепіну (транквілізатори, анксіолітики) – ефективні засоби при порушеннях сну, насамперед пов’язаних з емоційною напругою, стресом, тривожними станами. За силою вираженості седативних та снодійних ефектів їх розрізняють «денні» та «нічні». Фармококінетика. o Ліпофільні, тому досить повно абсорбуються у дванадцятипалій кишці та проникають через біологічні бар’єри (найбільша ліпофільність – тріазолам, діазепам, менш ліпофільні – оксазепам, лоразепам, темазепам). o Максимальний рівень у плазмі крові досягається через 0,5-4 год. Похідні бензодіазепіну в крові на 60-95% зв’язуються з білками плазми. o Швидкість та особливості метаболізму у печінці дещо розрізняються у різних препаратів: Більшість піддаються І фазі (мікросомальному окисленню), а потім ІІ фазі (кон’югації з глюкуроновою к-тою), перетворюючись на фізіологічно неактивні сполуки, які виводяться з сечею. Ряд препаратів підлягають тільки кон’югації з утворенням неактивних глюкуронідів. Деякі утворюють у результаті І фази, включаючи N-деалкілування та аліфатичне гідроксилювання, активні тривалодіючі метаболіти (наприклад, із діазепаму утворюється оксазепам). o За характером елімінації визначається тривалість дії, що класифікує препарати таким чином: Короткодіючі – Т1/2 = менше 6 годин – тріазолам, мідазолам; Середньодіючі – Т1/2 = 6-24 години – лоразепам, оксазепам, алпрозолам, Тривалодіючі – Т1/2 = 24-40 годин і більше – нітразепам, діазепам, феназепам, флуразепам, хлордіазепоксід, флунітразепам. o Непередбачена біодоступність діазепаму та хлордіазепоксиду при в/м введенні, тому їх назначають або всередину, або в/в. Фармакодинаміка. o Анксіолітичний ефект – усуває почуття тривоги, страху, занепокоєння, психоемоціонального напруження. Тому такий ефект використовують при неврозах, тривожній депресії, а також для премедикації. Як анксіолітики можуть застосовуватися всі похідні бензодіазепінів, вибір залежить від індивідуального вподобання, ціни, тривалості дії. Як денний транквілізатор використовують тофізопам та гідазепам. o При невеликих дозах викликають седативний (заспокійливий) ефект при збільшенні дози – снодійний ефект. Вибір р-ни залежить від виду безсоння: при труднощах засинання – короткодіючі, при частому пробудженні – довготриваючі. *** Вважають, що анксіолітичну та снодійну дії препарати викликають потенціонуванням ГАМК-ергічного гальмування у лімбічній системі, таламусі та ретикулярній формації. Механізм ефектів пов’язують із стимуляцією бензодіазепінових рецепторів (омега-рецепторів, ω), яких
виокремлюють 3 типи. Думають, що снотворна дія обумовлена саме переважно дією на омега1-рецептори. Бензодіазепінові рецептори пов’язані з ГАМКА-рецепторами, що безпосередньо пов’язані з хлорними каналами. ГАМКА-рецептор складається з 5 субодиниць ( альфа, 2 бета, гама). ГАМК пов’язується з альфа та бета субодиницями рецептора та викликає відкривання хлорного каналу. Стимуляція бензодіазепінових рецепторів, що знаходяться на гама субодиниці ГАМКА-рецептора, призводить до підвищення чутливості ГАМКА-рецепторів до ГАМК, що збільшує к-ть надходження іонів хлору всередину нейрона, що призводить до розвитку гіперполяризації та тормозних процесів. Такий механізм дії в деяких підручниках називають алостеричним. o Можуть викликати антероградну амнезію – неможливість пригадати події під час дії препарату. o Міорелаксуюча дія (зниження тонусу скелетної мускулатури) – пов’язано з пригніченням полісинаптичних рефлексів спинного мозку. З цією ціллю зазвичай використовують діазепам. Цим ефектом пояснюється млявість, відчуття слабкості при використанні препаратів як снодійні. o Протисудомний ефект – пов’язаний з пригніченням епілептогенної активності, що також пояснює посилення тормозних ГАМК-ергічних процесів у ЦНС. Найбільш часто використовують діазепам. Також використовують при алкогольній абстиненції («білій гарячці»). o Вегетостабілізуючий ефект – у результаті стабілізації емоційного фону нормалізується функціональна активність вегетативної нервової й ендокринної систем. Клінічно проявляється зменшенням вегетативних проявів тривоги. o Бензодіазепіни потенціюють пригнічуючий вплив інших депресантів ЦНС (наприклад, алкоголь, засоби для наркозу, барбітурати, нейролептики). Порівняно з барбітуратами, бензодіазепіни є кращими снодійними :
- Менш токсичні.
- Менше порушують структуру сна.
- Сон, який викликають більше схожий до фізіологічного. Внаслідок загального заспокоєння швидше настає сон, а не як у барбітуратів, що мають більш насильницькій характер. Тільки окремі представники мають власне снодійний ефект – нітразепам, феназепам, лоразепам.
- Мають менший ефект післядії (сонливість зранку), а препарати короткої дії взагалі його позбавлені.
- Більш безпечні щодо розвитку лікарської залежності татолерантності.
- Гостре отруєння бензодіазепінами менш небезпечне для життя, ніж барбітуратами (мають більшу широту терапевтичної дії). При отруєнні необхідно ввести антагоніст – ФЛУМАЗЕНІЛ, який проявляє пробуджуючу дію та усуває ефекти бензодіазепінів.
- Не викликають, подібно барбітуратам, індукції мікросомальних ферментів, що призводить до зменшення активності препаратів, що людина приймає в даний час.
Флунітразепам – випускають у таблетках та ампулах, як снодійний засіб всередину за 0,5 год до сну, для премедикації в/м або в/в, снодійний ефект розвивається через 20-45 хв. Та триває 6- годин. Т1/2 = 24-36 годин. Фармакологічний ефект: снодійний, седативний, протисудомний ефекти. Показання: Порушення сну різного характеру, для премедикації (в/м) та введення в наркоз (в/в). Противопоказання: ураження нирок печінки, міастенії, вагітність, лактація, дитячий вік (до 15), дихальна недостатність. Не рекомендується застосовувати разом з інгібіторами МАО. Побічні дії: така ж як у нітразепаму. Тріазолам – випускається в таблетках, за 0,5 год до сну. Т1/2 = 1-5 годин. Менш виражені наслідки при повторному застосуванні або їх взагалі немає. Мідазолам – випускається в таблетках та ампулах, всередину як снодійне. Частіше використовують для премедикації (всередину та в/м) та введення в наркоз (в/в). Т1/2 = 1-5 годин. Діазепам (Сібазон) – випускається в таблетках та ампулах, як анксіолітик всередину за 0,5 год до сну; як протисудомний (включаючи епілептичні стани) в/в або в/м повторюючи кожні 10-15 хв до досягнення загальної максимальної дози, через 2-4 години введення можна повторювати; як міорелаксант всередину у кілька прийомів, в/в або в/м. Фармакологічний ефект: анксіолітична, седативна, протисудомна, центральна міорелаксуюча дія, підвищує поріг больової чутливості, регулює нейровегетативні реакції. Показання: безсоння, премедикація при хірургічних втручаннях, м’язові спазми, комплексне лікування епілепсії, алкогольні психози з явищами абстиненції, правець. Противопоказання: як і у всіх транквілізаторів. Побічна дія: як і у всіх транквілізаторів. Б)Засоби іншої хімічної структури («нові снодійні») – але також впливають на бензодіазепінові рецептори. Зопіклон (імован) – похідний циклопіролона, ефект розвивається через 20-30 хв та триває 6- годин, не кумулюється, частково метаболізується в печінці, екскретується з організму в основному нирками, а також із калом та через слинні залози. Не слід приймати більше 2 тижнів. Фармакологічний ефект: седативна, транквілізуюча, протисудомна, міорелаксуюча та снодійна дії; перший седативно-снодійний ефект зопіклону обумовлений високим ступенем спорідненості із місцями зв'язування на рецепторному комплексі ГАМК у ЦНС (стимулює омега 1 та 2 бензодіазепінові рецептори) ; швидко чинить снодійний ефект, не зменшуючи частки швидкого сну в його структурі, і потім підтримує сон зі збереженням нормального фазового складу; відсутність в’ялості чи сонливості ранком вигідно відрізняють зопіклон від препаратів бензодіазепінового і барбітурового ряду; не впливає на індекс апное під час сну. Показання: лікування первинних порушень сну: утрудненого засинання, нічних і ранніх пробуджень; а також вторинних порушень сну при психічних розладах у ситуаціях, які істотно погіршують стан хворих. Противопоказання: гіперчутливість до препарату, декомпенсована дихальна недостатність, вік до 15 років, вагітність, лактація. Побічна дія: помірний гіркий або металевий присмак в роті, зрідка зустрічаються шлунково- кишкові (нудота, блювання) і психічні порушення (дратівливість, сплутаність свідомості, пригнічений настрій); алергічні прояви (кропив`янка, висипання); при пробудженні може
відзначатися сонливість, зрідка - запаморочення і порушення координації руху; феномен віддачі мало виражений. При тривалому прийомі – толерантність та залежність. Золпідем (золсана) – похідний імідазопіридину, абсорбується швидко,біодоступність 70%, максимальна концентрація в крові через 0,5-2 години. Швидко метаболізується в печінці. Виділяється в основному нирками. При порушеннях печінки в людей похилого віку рекомендують знижувати дози. Фармакологічний ефект: виражений седативний та снодійний ефект, мало виражений анксіолітичний, протисудомний, міорелаксантний, амнестичний ефекти. Зменшує тривалість засинання, к-ть нічних пробуджень, збільшує тривалість дельта-сну та ФШС. Є агоністом омега1- рецепторів. Показання, противопоказання, побічна дія: такі ж самі. Залепнол (анданте) – похідний піразолопіримідину, швидко абсорбується при пероральному прийомі. Т1/2 = 1 година. Фармакологічний ефект: седативний та снодійний ефекти: покращує якість сну за рахунок зменшення часу засипання, к-ть пробудження, збільшення тривалості дельта-сну. Практично не виражені анксіолітичний, міорелаксантний, протисудомний ефекти. Селективно діє на омега1- рецептори, має здатність підвищувати вивільнення мелатоніну – основного ендогенного регулятора циркадних ритмів у організмі. Показання, противопоказання, побічна дія: такі ж самі. *** ПРИ ПЕРЕДОЗУВАННІ ЦИХ ПРЕПАРАТІВ ЯК АНТАГОНІСТ ВИКОРИСТОВУЮТЬ ФЛУМАЗЕНІЛ.
2. Блокатори Н1-гістамінових рецепторів Доксаламін (донорміл) – похідний енталамінів. Фармакологічний ефект: скорочує час засипання, підвищує якість та тривалість сну, не впливає практично на фази сну; за снодійним ефектом уступає бензодіазепінам. Показання, противопоказання: такі ж самі. Побічна дія: ефект післядії через тривалий Т1/2 = 8-10 годин, пов’язана з центральними та периферичними гістаміноблокуючими та М-холіноблокуючими ефектами: сухість у роті, порушення акомодації, гіпертермія, дизурія, седація тощо. Димедрол (дифенгідрамін) – противоалергічний засіб, що має виражену снодійну дію та не викликає залежності.
Снодійні засоби з наркотичним типом дії
1. Похідні барбітурової к-ти (барбітурати) Фармакокінетика. o Як слабкі кислоти, барбітурати добре абсорбуються у шлунку. Біодоступність залежить від наявності захворювань печінки. o Високоліпофільні р-ни, добре проникають крізь біологічні бар'єри. o Швидко перерозподіляються з мозку спочатку в органи, що добре кровопостачаються (скелетні м'язи), потім у погано васкуляризовані органи (жирова тканина), що знижує швидкість їх елімінації. Виведення прискорює підлужування сечі.
ще протягом 4 діб після отруєння барбітуратами життя хворого не можна вважати поза небезпекою. У зв’язку з побічними ефектами барбітурати в теперішній час мають обмежене застосування. Фенобарбітал – довготривалої дії, виводиться повільно, діє 8 годин, є компонентом Корвалола, Валокордину. Фармакологічний ефект: снодійна, седативна, противоепілептична дії, підвищує активність ферментів мікросомального окислення, підвищує вміст у ЦНС ендогенного гальмівного медіатору ГАМК, зменшує збудливу дію на ЦНС амінокислот (глютамату, аспартату). Показання: в основному приймається при епілепсії, у якості снодійного має обмежене застосування; при хореї, спастичних паралічах. Противопоказання: Гіперчутливість до компонентів препарату, тяжкі захворювання печінки, ураження нирок з порушенням їх функцій, цукровий діабет, депресія, міастенія, порфірія, алкоголізм, медикаментозна та наркотична залежність, виражена артеріальна гіпотензія, гострий інфаркт міокарда. Респіраторні захворювання із задишкою, обструктивним синдромом. Категорично протипоказаний при депресивних розладах зі схильністю хворого до суїцидальної поведінки. Побічна дія: гіпотонія, алергічні р-ції, порушення структури сну, розвивається толерантність, лікарська залежність при повторних довготривалих застосуваннях. Феномен післядії та віддачі. Етамінал-натрій – діє 6-8 годин, Т1/2 = 30-40 годин. Циклобарбітал – діє 4 години. Вони є барбітуратами середньої тривалості, до появи бензодіазепінів широко використовувалися як снодійні. Тіопентал-натрію – короткодіючий препарат, що використовують для наркозу (в/в).
2. Засоби іншої хімічної структури (аліфатичні сполуки) Похідні аліфатичного ряду – галоїдовмісні засоби, які мають швидше історичний інтерес, ніж практичний. Хлоралгідрат – історично перший синтетичний снодійний засіб, через виражену подразливу дію, Фармакологічний ефект: снодійний ефект. Механізм дії пов’язаний з утворенням у процесі метаболізму трихлоретанола, що викликає снодійний ефект. Мало впливає на структуру сну.
1. Протипаркінсонічні засоби. Хвороба Паркінсона.
Медикаментозний паркінсонізм.
Хвороба Паркінсона - хронічне прогресуюче захворювання, при якому вибірково уражаються дофамінергічні нейрони чорної субстанції середнього мозку. Медикаментозний паркінсонізм з'являється при прийомі лікарських засобів, що послаблюють дію дофаміну: метилдопа та резерпін виснажують ресурси дофаміну в смугастому тілі, нейролептики та метоклопрамід блокують рецептори дофаміну. Патогенез паркінсонічних розладів зумовлений порушенням діяльності екстрапірамідної системи. Екстрапірамідна система регулює тонус різних груп скелетних м'язів для здійснення плавних, точних довільних рухів, бере участь у виконанні автоматичних, завчених рухів (пьсьмо, ходьба). Центром екстрапірамідної системи є базальний ганглій смугасте тіло (хвостате ядро та шкаралупа). У ньому значне представництво мають холінергічні нейрони та NMDA-рецептори глутамінової кислоти. Дофамін виділяється із закінчень аксонів дофамінергічних нейронів, тіла яких розташовані в компактній частині чорної субстанції середнього мозку. При хворобі Паркінсона гинуть 80-90% дофамінергічних нейронів чорної субстанції середнього мозку. Дефіцит дофаміну в смугастому тілі супроводжується підвищеним виділенням ацетилхоліну. В підсумуку послаблюється регулюючий вплив смугастого тіла на рухові центри кори великих півкуль. У клінічній картині захворювання переважають такі рухові порушення: Екстрапірамідна ригідність (підвищення м'язового тонусу, однакове у всіх фазах руху, що робить хворих малорухомими) із симптомом «зубчастого колеса»; Олігокінезія (порушення рухової функції, що характеризується зменшенням швидкості та обсягу рухів); Брадикінезія (загальна назва порушень рухової функції, системне уповільнення рухів, тобто рухова інертність); Тремор спокою (тремтіння рук, а іноді й нижньої щелепи; тремтіння рук проявляється тільки в спокої і носить специфічний характер: хворий ніби скочує пальцями хлібний м'я киш або робить «рахунок монет»); Постуральна нестабільність (нестійкість пози і падіння у тяжкій стадії хвороби). Мислення хворих сповільнене, мова млява, монотонна, голос глухий. Типові вегетативні порушення - слинотеча, сальність шкіри, пітливість. В даний час для лікування цієї патології використовують дві великі групи лікарських засобів — центральні М-холінолітики (холіноблокатори), які знижують активність холінергічної системи, та дофаміноміметики (дофаміностимулятори), що підвищують активність дофамінергічної системи мозку.
- хореоатетоз (порушення рухової активності; характеризується поєднанням хореічного гіперкінезу з атетозом; хореїчний гіперкінез - це мимовільні насильницькі нерегулярні рухи, що відбуваються у швидкому темпі, протікають на тлі зниженням'язового тонусу); - міоклонія - блискавичні мимовільні скорочення окремих м’язів і м’язових груп; - тики - швидкі, “уривчасті”, повторювані рухи в окремих групах м’язів у результаті короткої одночасної активації агоністів й антагоністів;
- тремор - це ритмічне, регулярне, осцилююче тремтіння голови, тулуба, кінцівок або їхніх частин. Дискінезії можуть виникати поодиноко або в будь-яких комбінаціях на обличчі, тілі, кінцівках. 2. Феномен «on-off» (включення-вимикання) клінічно виражається чергуванням періодів «off» (вимикання) — відсутністю протягом кількох годин, як правило, вранці, ефекту препарату, тобто. появою акінезії (відсутністю активних рухів), змінним періодом «on» (включення) — періодом нормальної рухливості, але іноді супроводжується розвитком небажаних дискінезії. Вважають, що в основі феномена «on-off» лежить зменшення концентрації леводопи в плазмі крові. Щоб уникнути розвитку цього феномена, рекомендують препарати групи леводопи приймати більш часто, малими дозами або комбінувати їх прийом з бромокриптином або селігіліном. Прийом препаратів слід припиняти поступово, оскільки різка відміна препарату може призвести до розвитку важкої акінезії. Протипоказання: психози тяжкі аритнія, серцева недостатність закритокутова глаукома одночасне застосування селективних інгібіторів моноаміноксидази (МАО) типу А та неселективних інгібіторів МАО (треба їх відмінити за 2 тижні до початку застосування леводопи меланома 2. Інгібітори катехол-О-метилтрансферази (КОМТ) ЕНТАКАПОН Пригнічення активності периферичної ДОФА-декарбоксилази призводить до компенсаторної активації інших ферментів, що метаболізують леводопу в периферичних тканинах організму, в тому числі і КОМТ. Препарат ентакапон пригнічує екстрацеребральний метаболізм леводопи і, отже, збільшує її надходження в тканини мозку, де вона і метаболізується до дофаміну. Інгібітори КОМТ використовують у комплексній терапії паркінсонізму спільно з комбінованими препаратами леводопи. 3. Лікарські засоби — інгібітори МАО типу В СЕЛЕГІЛІН
Збільшити вміст ендогенного дофаміну в синапсах ЦНС можна і шляхом інгібування ферменту, що руйнує його - моноамінооксидази (МАО) типу Б. Селегілін селективно, незворотно інгібує МАО типу Б і, отже, підвищує концентрацію дофаміну в тканині мозку, у тому числі і в екстрапірамідній системі. Зазвичай для лікування паркінсонізму селегелін комбінують з препаратами леводопи. Особливість механізму дії селігіліну полягає в тому, що на відміну від неселективних інгібіторів МАО, він не потенціює активність серотоніну і, отже, позбавлений побічних ефектів, властивих неселективним інгібіторам МАО.
4. Лікарські засоби, що полегшують вивільнення дофаміну із пресинаптичних нервових закінчень (блокатори NMDA-рецепторів) АМАНТАДИНУ ГІДРОХЛОРИД (МІДАНТАН) Препарат блокує глутаматні NMDA-рецептори, знижуючи надмірний стимулюючий вплив кортикальних глутаматних нейронів на неостріатум, який розвивається на фоні недостатнього виділення дофаміну, в результаті підвищується звільнення дофаміну і пригнічується його нейрональне захоплення. Препарат має також певну центральну М-холіноблокуючу дію. Зменшуючи надходження іонізованого Са2+^ у нейрони, знижує можливість їх деструкції. Значною мірою впливає на скутість (ригідність та брадикінезію). Характерна противірусна дія, яка можливо пов’язана зі здатністю амантадину блокувати проникнення вірусу грипу типу А до клітин. Показання: хвороба Паркінсона, симптоматичний паркінсонізм (постенцефалічний, цереброваскулярний) Побічна дія: безсоння депресія галюцинації периферичні набряки “мармуровість” шкіри ІІ. Дофаміноміметики, агоністи дофаміну БРОМОКРИПТИН, ПРАМІПЕКСОЛ, ПІРИБЕДИЛ Бромокриптин, перголід стимулюють центральні постсинаптичні Д2-дофамінергічні рецептори і тим самим імітуючи дію дофаміну , відновлюють баланс між активністю дофамінергічних та холінергічних нейронів стріопалідарної системи мозку. Бромокриптин також зменшує вивільнення пролактину та гормону росту з передньої частки гіпофізу. ІІ. АНТИХОЛІНЕРГІЧНІ ПРЕПАРАТИ ЦИКЛОДОЛ (ТРИГЕКСІФЕНІДИЛУ ГІДРОХЛОРИД Механізм дії: блокуючи в полосатому тілі М-холінорецептори, послаблює збуджуючу дію ацетилхоліну. Показання: х вороба Паркінсона, симптоматичний паркінсонізм, медикаментозний паркінсонізм.
патологічна - порушені фази і стадії сну (внаслідок больового приступу, неврозу тощо). ФЕНОБАРБІТАЛ Механізм дії: 1. стимулює барбітуратні рецептори ГАМКА-рецепторного комплексу, що призводить до тривалого відкриття хлоріоних каналів, що веде до підвищення гальмівного впливу ГАМК. 2. гальмує вивільнення збуджуючих медіаторів ЦНС (глутамінової, аспарагінової кислот). Ефекти: седативний (1\3 - 1\20 снодійної дози) снодійний протисудомний наркозний
- Сон під дією фенобарбіталу називають "штучним", "нав'язаним" , характерне тяжке пробудження.
- Дефіцит ФШС призводить до розвитку інтелектуально-мнестичних і емоційних роздадів, виникає погіршання запамятовування. Внаслідок дефіциту ФПС вранці спостерігається роздратованість, зниження настрою, працездатності.
- Характерний е фект післядії (постгіпнотичний ефект) , що проявляєтьсясонливістю, депресією, роздратованостю, блювотою, головним болем, характерне недоладне мовлення, непевна хода тощо
- Можливий ефект віддачі після відміни препарату (навіть якщо препарат приймали 5- днів) – проявляється загостренням проявів інсомнії, різко збільшується частка ФШС, переважає поверхневий сон.
- Можливий розвиток толерантності при повторному застосуванні, після 2 тижнів безперервного застосування снижується снодійний ефект.
- Мождивий розвиток медикаментозної (психічної і фізичної) залежності. Симптоми абстиненції: дратівливість, агресивність, втрата апетиту, порушення зору, ортостатична гіпотензія, судоми. Особливості фармакокінетики:
- Характерна матеріальна кумуляція
- Є сильним індуктором ферментів мікросомального окислення
- Виведенню препарату сприяє залужнювання сечі. Симптоми інтоксикації:
- Легке отруєння виглядає як алкогольне сп'яніння. 2. Отруєння середньої тяжкості характеризується глибшим пригніченнямьсвідомості. Потерпілий реагує лише на больові подразники, глибокі сухожильні рефлекси знижено. 3. Тяжкі отруєння супроводжуються комою та арефлексією (зберігається лише реакція зіниць на світло). Можуть спостерігатися гіпотермія та артеріальна гіпотонія. Допомога: Необхідно стабілізувати та нормалізувати дихання і кровообіг. Дихальна недостатність долається шляхом проведення штучного дихання, шок купірують вливанням плазми і плазмозамінників, при необхідності застосовують вазопресори. У разі якщо пройшло небагато часу від прийому лікарського засобу (небільше 6 годин), необхідно провести промивання шлунка з подальшим введенням сорбенту (активоване вугілля) та сульфату натрію. З метою швидкого виведення барбітурату з організму можна проводити форсований діурез лугами, а також гемодіаліз та/або гемоперфузію. Протипоказання: Фенобарбітал категорично протипоказаний при депресивних розладах зі схильністю хворого до суїцидальної поведінки! алкоголізм, медикаментозна та наркотична залежність респіраторні захворювання із задишкою, обструктивним синдромом Виражена артеріальна гіпотензія, гострий інфаркт міокарда тяжкі захворювання печінки, ниркова недостатність цукровий діабет, міастенія, порфірія період вагітності (І триместр). Період годування груддю.
7. Бензодіазепіни
Препарати короткої тривалості дії (Т1\2 менше 6 год): мідазолам, тріазолам Середньої (Т1\2 6-24 год): алпразолам, лоразепам, оксазепам, флунітразепам Тривалої дії (Т1\2 24-40 год): діазепам, нітразепам, феназепам, флуразепам Виразність снодійного ефекту (від високого до низького):
- Феназепам
- Нітразепам
- Лоразепам
- Флуразепам
- Діазепам
- Оксазепам
є флумазеніл - похідне імідазобензодіазепіну, що має високий афінітет до бензодіазепінових рецепторів і конкурентно їх блокує. При в\в введенні він діє швидко, але нетривало, так як дія бензодіазепінів-агоністів триває довше. Тому можливе повернення симптомів передозування. У хворих на епілепсію флумазеніл провокує судоми, при залежності від бензодіазепінів - абстинентний синдром. Протипоказання: Міастенія, глаукома, професійні обмеження, дихальна недостатність, наркоманії, вагітність, лактація.
8. Снодійні різної хімічної структури
Препарати групи «ZZZ» Похідне циклопіролонів - ЗОПІКЛОН (імован) Похідне імідазопіридинів - ЗОЛПІДЕМ (золсана) Похідне піразолопірпмідинів - ЗАЛЕПЛОН (анданте) Механізм дії: Стимулюють бензодіазепінові омега-рецептори ГАМКА-рецепторного комплексу, таким чином посилюють ГАМК-ергічне гальмування в лімбічній системі.
1. Зопіклон - зв'язуються тільки з рецепторами в ЦНС. Ефекти: Снодійний Седативний Анксіолітичний Міорелаксантний Протисудомний Зменшує час засинання, збільшує тривалість дельта-сну і ФШС, якщо до лікування вона була знижена. Не впливає на індекс апное під час сну Ефект через 30 хв, не рекомендують застосовувати більше 2-х тижнів. ПД: гіркий металевий присмак, диспептичні розлади, порушення координації, психічні розлади, феномен віддачі. 2. Золпідем – має виражений седативний і снодійний ефект, інші ефекти не виражені. Зменшує час засинання, кількість нічних пробуджень, збільшує частку дельта-сну і ФШС. ПД: диспепсія, гіпотензія, збудження, галюцинації, ефект післядії. Можливий розвиток толерантності і залежності.
3. Залеплон – селективно діє на бензодіазепінові рецептори ГАМКА- рецепторного комплексу, підвищує вивільнення мелатоніну - основного регулятора циркадних ритмів в організмі. Має седативний та снодійний ефект (інші ефеки, як анксіолітичний, міорелаксантний, протисудомний практично не виражені). Вважаеться препаратом вибору при утрудненні засинання. Зменшує час засинання, кількість пробуджень, збильшує тривалість дельта-сну. Застосування не повинно переважати 2 тижні. ПД: рідко ефект післядії, психомоторні порушення. 1. Доксиламін –похідне етаноламінів. Механізм дії: Блокує Н1-гістамінові рецептори (єдиний препарат групи блокаторів Н1- гістамінових рецепторів, що дозволений до використання як снодійне). Скорочує час засинання, підвищує тривалість сну, знижує частоту нічних пробуджень, практично не впливає на фази сну. Має ефект післядії. ПД: сухість у роті, порушення акомодації, обстипація, дизурія, седація тощо. Протипоказання для застосування снодійних засобів: наркоманії дихальна недостатність, обструктивне апное уві сні міастенія тяжкі захворювання печінки вагітність, лактація, діти до 18 р.
Протиепілептичні, протипаркінсонічні, снодійні лікарські
засоби
9. Протиепілептичні засоби. Епілепсія.
Протиепілептичні засоби попереджують та знижують за частотою та інтенсивністю судомні напади та відповідні їм еквіваленти при епілепсії. Патогенез епілепсії обумовлений функціонуванням у головному мозку епілептогенного вогнища. Він складається з нейронів з патологічно зміненими мембранами, що мають підвищену проникність для іонів натрію та кальцію. Ці нейрони, спонтанно генерують високочастотні потенціали дії, що створюють гіперсинхронний розряд. У центрі епілептогенного вогнища знаходяться постійно «епілептично» функціонуючі нейрони, на периферії локалізовані нейрони, що "дрімають". Їх включення до імпульсної активності підвищує потужність гіперсинхронного розряду. Найчастіше епілептогенне вогнище формується в структурах з низьким порогом збудження — медіобазальні відділи кори великих півкуль, гіпокампі, амігдалі, таламусі, ретикулярній формації середнього
